Шишки марихуана White Widow Сланцы

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Сначала надо было раздобыть закладки, чтобы влететь в мою психоделическую поездку. Крикили по своим каналам, и нашелся один парень, который обещал мне снабдить моей любимой марихуаной. Но, рофля, вместо травки, он притащил мне грязный пакет мефедрона! Мало того, что я хотел курить, так он еще и проглочу бомбу позитива, заложился до ушей, а этот урод притащил этот мерзкий синтетик. И мне тут смешно, да простит меня господь наркотиков, какой рофл, оказывается!

Но ничего, надо было что-то сделать, чтобы не сойти с ума. Я позвонил своему парню, Майку, чтобы он помог мне справиться с этой ситуацией. И вот, через полчаса, он появился у меня в хате, с воодушевлением в глазах и боингом в кармане. Я знал, что он не подведет! Ну а после того, как я впечатлил его своей историей про меф, он предложил заманить меня в свою лабораторию, где он сам делал крис. А я то дурак, согласился.

Подошли мы к дому Майка, и там уже ждал нас его секретный ингредиент – белый героин. Майк сказал мне, что это новая хрень, модная штуковина, и что он уверен, что мне это понравится. «Давай, залетай», – сказал он, и я вошел в его лабораторию, как в забытый мир.

Майк раскидал крис по столу, как будто это были шарики, и пригласил меня попробовать. Я вдохнул этот белый порошок, как ракету на старте, и чувство полного расслабления захлестнуло меня. Что ж, это было нечто новое, мощное и даже сексуальное. Я решил, что это будет мой новый аддиктив, мой способ справиться с моей зависимостью.

Но с моей новой жаждой приключений, пришла идея – почему бы не кататься на роликах, наслаждаясь этим новым чувством? Конечно же, зимой! Я спросил Майка, не сможем ли мы найти какие-то ролики, и он, по-настоящему смеясь, достал их из-за шкафа. «Вот тебе твоя миссия, мужик», – сказал он, и я нацепил их, словно супергерой, улетающий с преступником в закате.

И так, я вышел на улицу в своих роликах, таща за собой крис-трубку, и забрался на ближайший холм, чтобы покататься. Знаете, это было невероятное чувство, как будто я парил над землей, ощущая каждую малейшую тряску от качества асфальта под колесами. Ветер бил мне в лицо, и я ржал от радости, как настоящий умалишенный.

Но чем дольше я катался, тем сильнее в меня врывался белый героин. Это был настоящий долбеж, что я просто отлетал от счастья. У меня закружилась голова, ноги подгибались, но я все равно продолжал кататься, словно гиперактивный ребенок на карусели. Я не мог остановиться, это был настоящий хит, который я не мог остановить.

И вот, я оказался в самом центре города, на самом крутом склоне, готовый испытать все, что только позволит мне этот белый порошок. Я прокатился вниз, словно огромная ракета, и все мои проблемы остались наверху, словно пыль. Я ржал, как безумный, когда вижу, как все проезжающие мимо люди пытаются понять, что со мной не так. Но мне было всё равно, ведь я на пике своей наркотической поездки.

И вот, наконец-то я остановился, благополучно приземлившись на землю. Мои ноги трусливо дрожали, а я чувствовал, что это только начало. Я сгреб остатки криса со своего лица и долго смотрел на себя в зеркало, улыбаясь словно победитель. Это было невероятное путешествие, которое я никогда не забуду.

Так что, ребята, если вы друзья с наркотиками и роликами, я рекомендую попробовать этот дурной чертовский трип. Весело, опасно и проклято гениально!